Як Їжачок з колючками посварився

Ох і розсердився ж Їжачок на ті колючки! На спинці не полежиш, погладити всі бояться! А як же йому хотілося таку кофтинку, як в білочки Зосі! Або шапочку з бумбончиком, як в борсучка Борі! Бо всім звірятам у лісі бабуся Ведмедиця вив’язала теплі речі на зиму. Всім, окрім Їжачка! Бо як же на ті голки якусь одежину надіти?!

Отож, сидів він на пеньку, та й сердився. Аж пихтів.

— Ось, я зараз вас провчу, капосні колючки! — схопився було за голівку Їжачок.

Та як вколе лапку!

— Ой-ой-ой! — заволав він та й помчав лісом.

Біжить, репетує.

З пересердя, вибіг аж на узлісся. Сидить, на лапку дмухає. Аж тут забіг Лис із чужого лісу. Та й до Їжачка. А той вмить скрутився в клубочок. Голки настовбурчив. І вже не Їжачок, а — реп’яшок.

Не схотів Рудий лапки колоти та й втік.

А Їжачок потупцяв додому.

— Дарма я на вас сердився, колючечки! Не буду більше! — чмихав собі під носа.

А щоб Їжачок не засмучувався, бабуся Ведмедиця зв’язала йому на зиму чудові панчішки!