Як дружба вилікувала білченя

Казковий ліс вкрило білим пухнастим снігом. Більше за всіх раділи цьому маленькі звірята. Зранку до вечора вони каталися на санчатах та лижах, грали в сніжки, ліпили снігових баб та навіть купалися в снігу. Цього дня директор лісової школи Лис Лисович навіть дозволив звірятам не ходити до школи.

Усім було дуже весело! Та на ранок білченя Рижик відчуло, що в нього сильно болить горло.

– Ну ось, синку, перегуляв та захворів, – зітхаючи сказала Рижикова мама Білочка. – Я ж просила тебе повернутися додому, коли відчуєш, що лапки замерзають.

– А я ще сніг їв, – зізналося білченя.

– Що ж, будемо тебе лікувати, – відповіла мама Білочка та пішла готувати теплий чай з ромашкою.

За віконцем блищав сніг, друзі Рижика – зайчик Стрибчик та лисеня Пушок весело гралися в сніжки. А білченя лежало у ліжечку з температурою та помаленьку ковтало лікувальний чай.

«Чому ж я маму не послухав?», – розмірковував про себе Рижик, – «Зараз би повернувся зі школи та грався б разом з друзями».

– А Рижик скоро одужає? – питали Стрибчик та Пушок у мами Білочки.

– Сподіваюсь, що так, але треба лікуватися, – відповідала мама.

– Якби ж ми могли йому в цьому допомогти, – зітхали друзі білченяти.

Раптом Стрибчик застрибав на місці, посміхаючись:

– Знаю! Знаю, як Рижику допомогти! Я читав в одній книжці, що хороший настрій пришвидшує одужання.

Стрибчик та Пушок кудись побігли, а незабаром білченя почуло їхні голоси:

– Рижику, нумо визирни у віконечко!

Білченя підвелося зі свого ліжечка, подивилося у віконце та побачило, як на снігу красується надпис:

– Одужуй швидше, любий Рижику!

Рижик посміхнувся. Він дуже зрадів такому сюрпризу та тому, що у нього такі турботливі друзі.

Наступного дня зайчик та лисеня зробили біля вікон Рижика величезну снігову бабу, яка тримала в руці кошик з гостинчиком – горішками.

Так минуло декілька днів. Щодня друзі вигадували для Рижика нові привітання, і щоразу білченя раділо та посміхалося їхнім вигадкам.

Рижик одужав швидко, і скоро повернувся до своїх друзів.

– Це справжня дружба допомогла тобі швидше одужати, – сказала мама. – Цінуй та поважай своїх друзів, і сам будь готовий прийти їм на допомогу, якщо знадобиться.