Ягуар, олень та мавпа

Якось покликав ягуар оленя піти з ним у гості до одного приятеля — молочка попити. Олень погодився. Пішли вони, йдуть, раптом перешкода — ріка. Став ягуар оленя вмовляти:

— Сміливіше, друже оленю, ріка неглибока! Олень заліз у воду — мало не потонув. А хитрий ягуар знайшов брід, перейшов навіть хвоста не замочив. Пішли вони далі і наштовхнулися на банановий гай. Ягуар запропонував оленю:

— Друже оленю, давай поїмо бананів! Ти залізай на дерево і їж зелені банани — вони найсмачніші, а мені кидай ті, що жовтіші.

Олень так і зробив і залишився голодним, зате ягуар наївся від пуза.

Пішли вони далі, бачать – робітники працюють у полі. Тут ягуар і каже оленю:

— Як ми проходитимемо повз, ти їм скажи: «Чорт би вас забрав, робітнички!»

Ось ідуть вони, порівнялися з робітниками, олень їм і кричить:

— Чорт би вас забрав, робітнички!

Розсердилися робітники і спустили на нього собак — мало не зацькували. А хитрий ягуар чемно так вклонився і каже:

— Бог вам в поміч!

Робітники і  відпустили його з богом.

Ідуть вони далі, а на дорозі коралова змійка звернулася кільцем.

– Подивися, – каже ягуар оленю, – який гарний браслет, ти можеш подарувати його своїй доньці!

Олень схопив змійку, а вона його вжалила!

Олень образився на ягуара, а той йому:

– Який ти дурний, жартів не розумієш!

Ішли вони, йшли, і доки дійшли до будинку ягуарового приятеля, вже й ніч настала. Олень повісив свій гамак у кутку і одразу ж заснув. А ягуар, коли всі вже спали, підвівся, вийшов навшпиньки і нечутно прокрався в загін для худоби. Він вибрав собі найбільшу вівцю, загриз її, м’ясо з’їв, а кров зібрав у порожній гарбуз і повернувся до хати. Там він вилив кров із гарбуза на оленя, а сам ліг як ні в чому не бувало.

На світанку піднявся господар будинку, пішов провідати своїх овець і однієї не дорахувався. Зрозумів він, що без ягуара тут не обійшлося, але той почав його запевняти:

— Та що ти, куме, та хіба на моїй шкурі є хоч плямка крові? Олень, мабуть, краще знає, де твоя вівця.

Підійшов господар до сплячого оленя, а той весь у крові.

— То це ти, розбійнику! — закричав господар і як ударить оленя щосили палицею, з того й дух геть.

А ягуар напився молока і задоволений пішов додому.

Минуло трохи часу, і якось запрошує ягуар мавпу піти з ним у гості до його приятеля — молоком поласувати. Підійшли вони до річки, ягуар і каже:

— Голубонько, річка неглибока, ти йди вперед, а я за тобою!

А мавпа йому у відповідь:

– Ну ні, мене ти не проведеш. Я тобі не дурний олень. Іди  першим, а то я додому повернуся.

Робити нема чого, довелося ягуару йти вперед. Дійшли вони до бананового гаю, ягуар знову:

— Голубонько, давай бананів поїмо, ти пригощайся зеленими, а мені кидай жовтіші.

– Давай! — сказала мавпа, вилізла на дерево і почала їсти стиглі банани, а ягуару кидати зелені.

Розсердився ягуар і кричить:

— Стривай, голубонько, я тобі всі очі подряпаю!

А мавпа йому відповідає:

— Краще відчепися від мене і не починай сварки, а то я миттю повернусь назад!

Ідуть вони повз робітників, ягуар знову до мавпи:

— Голубонько, підійди до цих людей і скажи: «Чорт би вас забрав, робітнички!» Ото вони зрадіють!

Та розумна мавпа сказала:

— Бог вам в поміч!

І робітники її пропустили. А ягуар уже за нею пройшов.

Трохи подалі побачив ягуар на дорозі коралову змійку і каже мавпі:

— Подивися, яке гарне намисто для твоєї доньки! Піднімай його швидше!

Але розумна мавпа навіть не глянула, тільки кинула на ходу:

– Сам піднімай.

Дійшли вони нарешті до будинку ягуарового приятеля і розташувалися на нічліг, бо було вже пізно. Хитра мавпа підвісила свій гамак вище і прикинулася сплячою.

Ягуар зачекав, поки всі в хаті заснули, підвівся, вийшов навшпиньки і прокрався до кошари. Він вибрав найкращу вівцю, з’їв її, а кров зібрав у порожній гарбуз і поніс до хати, щоб облити мавпу. Але мавпа все бачила, і, як тільки ягуар підійшов до неї ближче, вона як штовхне гарбуз ногою, — вся кров і вилилася на ягуара.

Рано-вранці пішов господар до кошари, дивиться — немає однієї вівці.

«Що за чортівня, — думає він, — варто тільки цьому приятелю заночувати в мене, як неодмінно вівця пропаде!»

Повернувся хазяїн у хату, бачить — мавпа вже встала і вказує йому на ягуара, що прикидався сплячим. Подивився господар на ягуара, а в того вся шкура в крові.

— То, це ти крадеш мої вівці! – закричав господар і одним пострілом вбив ягуара на місці.

А мавпа напилася молочка і, задоволена, пішла додому.