Грім

Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти.

Грім жив у хмарі, і згори
Він бачив хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.

А потім хмару опустив
На сад наш на щасливий
І натрусив зі сливи слив,
Щоб легше було сливі.

Та тут до грому навздогін
Заговорила груша:
— Трусніть і грушу, дядьку-грім,
Бо важко мені дуже…

І дядько-грім сказав собі:
— Потрушу я і грушу,
Бо небеса вже голубі
Я покидати мушу.