Горішок з сюрпризом

В осінньому парку білки робили запаси на зиму. Вони ховали горіхи в затишне місце, щоб взимку було чим підкріпитися. Але хитра ворона, помітивши білку, що бігла з горішком, стежила за нею, щоб потім поцупити захований горішок і з’їсти його! Цій вороні було лінь самій шукати собі їжу.

Білки знали про хитру ворону і намагалися сховати горіх тоді, коли поблизу нікого не було. Але ворона і тут всіх перехитрила. Вона ховалася за деревом, сидячи на гілці. Білки її не помічали, а з висоти вороні було дуже добре видно, куди вони ховають свій скарб.

Білки лаялися з вороною, деякі плакали від образи. Але вони боялися ворони через її гострий дзьоб, і нічого не могли з нею зробити.

«Ну, досить вже!», – одного разу вирішила одна білка, у якій ворона потягла найбільше горіхів. – «Я не збираюся залишатися голодної всю зиму через якусь нахабну ворону!»

Білка зробила вигляд, що ховає горішок, але сама непомітно його з’їла, а в шкаралупу поклала камінець.

Щойно білка закопала горішок з сюрпризом, як ворона тут же підлетіла до схованки і схопила його.

Ворона зручніше вмостилася на гілці, щоб з’їсти горіх. Та тільки-но розкусивши його, ворона каркнула, і камінець полетів на землю.

– Ой-ой-ой, – закаркала ворона. – Я зламала дзьоб! Я подряпала язика! Терміново лікаря!

В ту ж мить біля дерева, на якому сиділа ворона, з’явився величезний собака. Собака голосно гавкав.

– А ось і лікар прийшов! – сказала білка, що підбігла до дерева.

Звичайно, ніякий це був не лікар, а звичайна собака. Але ворона так злякалася, що полетіла, світ за очі – подалі від цього місця. Летіла-летіла, і не помітила, як залетіла далеко від парку. Тепер вона живе в якомусь дворі, а білки в парку вже не бояться залишитися без горіхів взимку. Виявляється, на кожного хитрого знайдеться хтось хитріший.