Чому спізнився чорногузик

Коли на стежині, яка вела до дитсадка “Лісова галявина”, з’явився Чорногузик, на годинник можна було навіть не дивитися: Чорногузик жив найдалі від усіх – аж біля ставка, але завжди приходив рівно о восьмій годині. Якось у спальні зупинився був будильник. Вихователька Перепілка наступного ранку перевела маленьку стрілку на цифру “8”, щойно на подвір’ї дитсадка з’явився Чорногузик.
Але ось сьогодні Чорногузика чомусь не було. Не прийшов він і на сніданок. Перепілка раз по раз виглядала у вікно. Але Чорногузик не з’являвся. – Після сніданку вихователька повідомила своїм вихованцям:
– А тепер підемо на прогулянку.
Вона сказала це спокійно, щоб не тривожити малят.
Звірята і пташенята рушили лісовою стежиною. Спершу вихователька стримувала своє хвилювання. Але, знову й знову думаючи, що з Чорногузиком могло статися лихо, вона непомітно для себе все прискорювала ходу. Малята ледве встигали за нею. Хто з них підбігав, хто підстрибував, хто підлітав. Біля Старого дуба вихователька раптом зупинилася. Малята від несподіванки мало не попадали одне на одного.
Перепілка постукала дзьобом по стовбуру Старого дуба.
– Що трапилося? – почувся згори голос Сивого Голуба.
– Ви ще не чули сьогодні ранкових лісових новин? – спитала Перепілка.
– Чув,- відповів Сивий Голуб.- Нічого особливого. Вночі загубилося Плямисте Оленя. Але його вже знайшли.
– А в нас загубився Чорногузик,- пояснила Перепілка.- досі він не прийшов у “Лісову галявину”.
– О, мало не забув! – гукнув згори Сивий Голуб.- Сороки передавали, що в Низькій долині прибуває вода.
– Треба поспішати туди,- рішуче сказала Перепілка.
– Але ж Чорногузик завжди обходить Низьку долину,- заперечила Лисичка.
– А якщо він потрапив у біду? – вигукнув Єнотик.
І всі звірята й пташенята зі своєю вихователькою Перепілкою поспішили до Низької долини.
А там і справді бушувала вода. Нестримний потік, що з’явився після нічної зливи, розмив землю і збігав у долину. Він загрожував гніздам бекасів, дроздів, норам мишей, які тут жили.
Це відразу зрозумів Чорногузик, коли, йдучи в садок, обходив Низьку долину. Він побачив, що кілька мишок уже плавають у воді, мокрі бекасенята тремтять на пеньку, а маленькі дрозденята ніяк не можуть видертися на сухий пагорбок. Чорногузик кинувся рятувати нещасних. Звичайно, вперше в житті він запізниться у дитсадок. Але яке це мало значення, коли трапилося таке лихо.
Вода вирувала навколо Чорногузика, мало не збиваючи його з ніг. А він все допомагав змокрілим малятам діставатися на високий пагорб.
Коли в Низьку долину прибули вихованці “Лісової галявини”, Чорногузик уже ледве не падав від утоми.
– Найголовніше – відвести звідси воду,- сказала Перепілка.
Вже через хвилину троє братів Веприків і сестричка Свинка рили землю своїми п’ятачками. З ними змагалися Борсучок, Єнотик і Лисичка. Вони працювали то двома, то всіма чотирма лапами. Зайчик та їжачок відносили якомога далі землю, щоб не сипалася у рівчак.
Білочка одних врятованих звірят і пташенят розтирала, зігріваючи, інших – просто ніжно гладила.
Коли звістка про повінь у Низькій долині облетіла ліс, сюди поспішили дорослі, які залишили тут своїх дітей, усі бекасенята, дрозденята й мишенята були врятовані. А вода бурхливого, потоку слухняно текла в глибокому рівчаку з Низької долини.
Батьки врятованих дітей щиро дякували вихованцям “Лісової галявини” і хвалили їх.
– Це звичайні звірята й пташенята,- сказала Перепілка.- Просто вони знають, що кожен повинен приходити іншому на допомогу.
Вихователька перелічила своїх вихованців і виявила, що когось із них немає. Тоді всі побачили, що Чорногузик від утоми заснув, стоячи у воді на одній нозі. І хоч малятам з “Лісової галявини” вже треба було повертатися в дитсадок, вони вирішили не будити Чорногузика, аж поки він не прокинеться сам.