Бріф, бруф, браф

Два хлопчики гралися у дворі, вигадуючи свою таємну мову, що її ніхто інший не зрозумів би.

– Бріф, браф,- мовив перший.

– Браф, броф,- відповів другий. І обидва зареготалися.

На балконі другого поверху сидів добродушний старий синьйор і читав газету, а з вікна, що навпроти, виглядала не зла і не добра стара синьйора.

– От дурна дітвора,- сказала синьйора. Старий синьйор їй відповів:

– Я з вами не згоден.

– Невже ви зрозуміли, що вони говорять?

– Авжеж, зрозумів. Перший сказав: «Який сьогодні гарний день!», а другий відповів: «Завтра буде ще кращий».

Синьйора наморщила носа, але змовчала. Хлопчики знову заговорили своєю мовою:

– Мараскі, барабаскі, піпірімоскі,- сказав перший.

– Бруф,- відповів другий. І обидва зареготалися.

– Невже ви й це зрозуміли? – сердито вигукнула стара синьйора.
– Авжеж, зрозумів,- відповів, усміхаючись, старий синьйор.- Перший сказав: «Як добре жити на світі!», а другий відповів: «Який гарний світ!»

– Невже таки світ гарний? – допитувалася Синьйора.

– Бріф, бруф, браф,- відповів старий синьйор.