Браконьєр

Якось-то зрання

Подався Браконьєр на полювання.

Скрадаючись він довго лісом брів
(«Що далі в ліс, то менш інспекторів»).

Нарешті у глухій місцині

Сліди побачив: дикі свині.

Невдовзі Підсвинка помітив Браконьєр,

Рушницю звів, завмер.

І — гримнув постріл.

Вереск, зойк луна,

Розносить їх у далину луна.

Повторний постріл прогримів…

І раптом з-за кущів

Численне стадо диких кабанів

На ворога рвонулося вперед —

За вепром вепр,

за вепром вепр.

І ролі помінялись:

Браконьєр

Був змушений тепер

Мастити салом п’яти —

На нього вепри стали полювати.

Рушницю кинувши, сяк-так

На дуба виліз неборак

І там просидів цілу днину —

Від страху ледве не загинув.

З тих пір суцільні в нього муки:

На руки

Напала трясця —

Прицілитись у звіра вже не вдасться.

Отак прийшла розплати мить.

Губителям своїм природа мстить.