Теплота родинного інтиму

Теплота родинного інтиму.

Ще на шибах досвіток не скрес.

Встала мати.

Мотузочком диму

Хату прив’язала до небес.

Весело і з ляком серед печі

Полум’я гуляє по гіллю.

Ковдрою закутуючи плечі,

Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина,

Не катує серце печія.

Знову я — малесенька дитина,

Мати знає більше, аніж я.

Матері розказувать не треба,

Як душа світліє перед днем

В хаті, що прив’язана до неба

Світанковим маминим вогнем.