Шарль Перро

Напевно немає такої людини, яка б у дитинстві не читала казок. В переліку авторів творів для дітей серед перших, поряд з братами Грімм і Гансом Крістіаном Андерсеном, стоїть ім’я Шарля Перро. Вже кілька сотень років хлопчики та дівчата зачитуються дивовижною історією Попелюшки, стежать за пригодами Кота в чоботях, заздрять винахідливості Хлопчика-мізинчика.

Шарль Перро — відомий французький письменник-казкар, академік, поет і критик. 

Біографія Шарля Перро

Шарль Перро народився в буржуазній родині Туранжель, яка проживала в Ліоні. Його дід переїхав в Париж, де отримав посаду королівського вишивальника. Батько П’єр був адвокатом у паризькому парламенті, у 1608 році він одружився з аристократкою Пакетт Ле Клерк, яка народила йому семеро дітей: шестеро хлопчиків і одну дівчинку.

Чарльз — наймолодший брат; Жан – самий старший брат, адвокат; П’єр — генеральний директор фінансів; Клод  — лікар і архітектор, член Академії наук і Будівельної ради, автор колонади Лувру; Ніколя — любитель математики і теолог;  Марі — єдина дочка, померла у дитинстві; брат-близнюк Франсуа також помер в дитинстві.

Шарль Перро був охрещений 13 січня 1628 року в церкві Сент-Етьєн-дю-Мон у Парижі. Його хресним батьком був ​​його рідний брат П’єр, а хресною матір’ю — Франсуаза Пепен, двоюрідна сестра.

Шарль ріс замкнутою дитиною, усього боявся і цурався людей. Та батько все-таки вирішив дати йому освіту і 8-річний Шарль вступив до коледжу Бове.

Навчання виявилося для нього справжньою мукою. Учителі вважали хлопця недорозвинутим, а однолітки сторонилися. Зачіпати боялися, бо з ним навчалися старші брати. Зате діставалося його товаришеві. Той був товстуном, з нього знущалися та глузували. Якось троє підлітків штовхнули хлопця в калюжу й почали бити. Шарль не витримав і накинувся на них. Він кусався, дряпався та видирав волосся. Хлопці розгубилися. Вони належали до найшляхетніших родин Франції і не звикли, щоб їм давали відсіч.

Наступного ранку, вперше за п’ять років навчання, Шарль у класі підняв руку. На подив учителя й однокласників він блискучою латиною відповів урок. І отримав найвищий бал. Перро осмілів настільки, що згодом навіть почав сперечатися з педагогами. А коли йому заборонили брати участь у диспутах, він разом із товаришем покинув коледж та продовжив навчання самостійно, отримав диплом юриста і у 1651 році став  адвокатом.

Але йому швидко набридло «тягати мантію по палацу правосуддя». І в 1654 він поступає на державну службу і працює під керівництвом свого брата Клода, який займав посаду генерального фінансового ревізора Парижа. Займана посада залишала йому багато вільного часу, який Шарль присвятив літературній творчості.

Ще у 1653 році він опублікував разом зі своїм братом Клодом поему «Стіни Трої або Походження бурлеску», яку написав ще у 15 років. 

У 1663 році Кольбер (впливовий міністр при дворі короля Людовика XIV) довірив йому художню та літературну політику Людовика XIV як одному з чотирьох секретарів Академії надписів та красного письменства, а в 1672 році Шарль Перро отримав посаду контролера Управління королівськими будівлями. На займаній посаді, використовував прихильність до себе всесильного міністра для розвитку літератури, науки і мистецтва. Брав участь у розробці проекту, згідно з яким видатним письменникам і науковцям Франції мали виплачувати пенсії з державного бюджету.

 У 44 роки він одружився на 19-річній жінці Марі Гішон, яка народила йому чотирьох дітей і померла у 1687 році.

1674 року Кінно Філіпп, давній друг родини Перро, швидко здобув репутацію лібретиста нового музичного жанру, відомого тепер як «опера». Працюючи з Жаком Батістом Люллі, 1674 року світ побачила їхня спільна опера під назвою «Алкеста», яку відразу ж засудили традиціоналісти (прихильники античного театру і літератури), що не схвалювали відхилення від класичних форм театру. Цього ж року Перро написав трактат «Критика опери», у якому вихваляв величність «Алкести» та її перевагу над однойменною трагедією Евріпіда.

Трактат на тему «Алкести» поклав початок суперечці на тему «давніх» та «нових», коли прибічникам античної літератури протиставлялися прихильники сучасної літератури часів Людовика XIV. Перро виступав на стороні сучасних йому письменників, написав праці «Століття Людовика XIV» та «Паралелі між стародавнім і новим у питаннях мистецтва і наук», у яких здійснив спробу довести перевагу літератури свого часу. Він приходить до висновку, що сімнадцяте століття перевершує всі попередні досконалістю свого короля та своєї релігії, з чого випливає, що твори, створені сучасниками на славу Людовика XIV і християнства, обов’язково перевершують усе, що було створено минулими століттями. Для підтвердження своїх поглядів Шарль Перро розпочав у 1696 році і закінчив п’ятьма роками пізніше твір під назвою «Видатні люди, які з’явилися у Франції протягом цього століття» — збірку зі ста двох коротких  і точних біографій.

Ця суперечка між Шарлем Перро і його супротивниками стала найзнаменитішою суперечкою між літераторами і не припинилася зі смертю опонентів, її відголоски можна почути і в наш час в літературних колах.

Шарль Перро також сприяв заснуванню Академії наук і відновленню Академії живопису. Після смерті свого покровителя Кольбера в 1683 році він попав у немилість і  втратив посаду генерального контролера та був виключений з Академії словесності. 

Перро був літературним майстром на всі руки. Нижче наведений неповний список його творів:

1653: Стіни Трої або походження бурлеску

1659: Портрет Іриси

1660: Ода миру

1663: Ода на одруження короля

1668: Діалог любові та дружби, Промова з приводу завоювання Дюнкерка королем

1669: Парнас вийшов на межу

1674: Гонки голов і жарти короля, принців і лордів, критика опери

1679: Звернення до короля після захоплення Камбре

1683: Християнське послання про покуту

1685: Ода новонаверненим

1686: Сен-Полін, єпископ Ноле

1687: Століття Людовика Великого

1688: Ода монсора дофіна про взяття Філісбурга, паралель стародавніх і сучасних у мистецтві та науці

1691: Королю про взяття Монса

1692: Створення світу

1693: Діалог між Гектором і Андромахою

1694: Апологія жінок, Тріумф святої Женев’єви, Ідилія пана де ля Квінтіні

З 1696 по 1700 рік: Видатні люди, які з’явилися у Франції…

1697: Історії чи казки минулих часів (або казки матусі Гуски), Адам або створення людини

1698: Портрет Боссюе

1699: Переклад байок Фарна (Габріель Фаерно)

1701: Ода королю Філіпу V, який їде до Іспанії

1702: Ода королю Швеції

1703: Фальшивий прекрасний дух

1755: Мемуари мого життя (видані посмертно)

Більшість цих творів ненадовго пережили свого автора і зараз вони забуті. 

У 67 років Перро вирішив написати для своїх дітей декілька казок із моральними повчаннями. Зазвичай ці казки він вигадував не сам: деякі пам’ятав із дитинства, інші зібрав його 15-річний син П’єр.

Першими він опублікував казки «Грізельда», «Химерні бажання» та «Осляча шкура». А 1697-го видав збірку «Казки матінки Гуски, або Оповідання та казки минулих часів із моральними повчаннями». До неї ввійшли «Спляча красуня», «Червона Шапочка», «Синя Борода», «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Ріке з чубчиком» та «Хлопчик-мізинчик». Щодня у паризькій крамниці Клода Барбена продавали до 50 його книжок! Протягом року видавець тричі повторював тираж.

Знамениті казки Шарля Перро були видані під авторством третього його сина П’єра, що взяв псевдонім П’єр д’Арманкур,  були присвячені принцесі Орлеанській. 

Арманкур — це назва маєтку, який його брат Чарльз придбав і запропонував П’єру. Пізніше стало відомо, що автором більшої частини з них був сам Шарль. Він вдався до цього, щоб допомогти сину стати секретарем принцеси Орлеанської, племінниці короля, і таким чином увійти у вищий світ.

Доля самого П’єра не склалася. Після тріумфального успіху книжки він в увійшов до близького кола принцеси Орлеанської. Але через півроку у вуличній бійці заколов шпагою Гійома Колля, сина Марі Фурьє — вдови столяра. Вбивство простолюдина дворянською шпагою було за тих часів аморальним вчинком. П’єр опинився у в’язниці, а вдова затіяла проти винуватця судовий процес. Скориставшись усіма своїми зв’язками та грошима, батько визволив сина з в’язниці й терміново купив йому чин лейтенанта в королівському полку. П’єр був направлений в діючу армію, де і загинув в одному з боїв.

Усі знають казки Шарля Перро, але дуже мало хто знає оригінальну версію казок: у Перро Червону Шапочку та її бабусю з’їдає вовк. Пізніша версія, де мисливець дістає їх із черева, належить братам Грімм. У версії братів Грімм поцілунок принца пробуджує Сплячу красуню, а у Перро вона прокидається сама після того, як принц став біля неї на коліна…

Прототипом героїні казки «Червона шапочка» стала дочка письменника, яка померла в 13 років.

У моторошного головного героя казки «Синя борода» був реальний прототип. Цей чоловік, маршал Жиль де Ре, був помилково звинувачений у вбивствах жінок та дітей та страчений у 1440 році в місті Нант. Швидше за все, тут мали місце політичні міркування або бажання Святої інквізиції досягти успіху в горезвісному «полюванні на відьом». Друзі і знайомі характеризували маршала як дуже добру людину. Доля ж приготувала йому залишитися в історії як страшному вбивці – Синьої бороди.

Всі дитячі казки Шарля Перро істотно відредаговані, оскільки їх авторські версії рясніють проявами жорстокості.

Мета, яку ставив перед собою Перро була не тільки в тому, щоб розповісти цікаву і повчальну історію, а зробити розповідь інструментом «для навчання маленьких дітей». Тому він додає моральні висновки в кінці кожної казки, вказуючи, які цінності вона ілюструє.

З часом ці моралізаторські висновки автора перестали друкувати.

Сам Шарль Перро на старості років неодноразово говорив, що краще б він ніколи не брався за написання казок, так як вони, за його власними словами, зруйнували його життя.

За написання казок вчені і колеги (а Шарль в цей час вже був професором) виживають його з вищого світу, а дворянство закрило перед ним двері своїх будинків.

Втомлений і пригнічений він проклинає написання казок і 16 травня 1703 року помирає у своєму будинку на вулиці Естрапад на горі Сент-Женев’єв.  Похований наступного дня в церкві Сен-Бенуа-ле-Бетурне в присутності свого сина.

Книги французького письменника є у кожному домі, де ростуть маленькі діти. Не злічити і кількості перекладів творів Перро у кіно та на сцені. Шедеврами театрального мистецтва визнано опери Джоаккіно Россіні та Бели Бартока, балети Петра Чайковського та Сергія Прокоф’єва. За мотивами казок Перро знято безліч художніх фільмів, мультфільмів, мюзиклів. 

Прогулятися казками Шарля Перро можна в замку Бретей, що за 35 кілометрів від Парижа. Він був збудований у 16 ​​столітті і не змінював своїх власників, родину Бретей, ось уже понад 400 років. 

Бретей є втіленням казок Шарля Перро. Переходячи з кімнати до кімнати, ви потрапите з однієї казки до іншої. У цьому вам допоможуть понад 50 воскових фігур. 

Персонажі казок Перро розважають гостей у казковому лісі у парку розваг Ефтелінг (Нідерланди).