Вірші Ліни Костенко — Сторінка 2

Хлоп’я у полі стежкою прошкує.
Метелик білий в маки залетів.
Чорненький котик в снопиках мишкує,
вони такі під сонцем золоті!

Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,
хапає снопик лапками двома.
А …

Піднімає джміль фіранку.
Каже: — Доброго вам ранку!
Як вам, бджілко, почувалось?
Чи дощу не почувалось?

Виглядає бджілка з хатки:
— У дзвіночку добре спатки.
Цей дзвіночок — як намет.…

У садочку-зеленочку
Ходить вишня у вiночку.
Хтось ïй грає на дуду,
Подивлюся я пiду.

Баба каже: — Не ходи!
Темнi поночi сади.
Там, де вiтер шарудить,
Бузиновий цар сидить.

Брови …

Плаче шпак уранцi пiсля зливи,
Де шумлять на греблi явори,
Що шпакiвню вiтер чорногривий
Перекинув денцем догори.

Борсаються бiднi шпаченята,
Як його зарадити бiдi?
Клiпають iз пiтьми оченятами:
— Випадемо, …

Вночі за вовчими ярами
зайці давали телеграми.
І прочитала так сосна:
«Чекайте квітами Весна».…

Осінній сад ще яблучка глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь…
А у світанків очі променисті.…