Дві долі

Жили собі два хлопці: один був бідний, а другий багатий. Якось зустрілися вони на дорозі. Побалакали, а далі бідний і каже:

— Давай підемо шукати свої долі — побачимо, чия ліпша.

Багатий погодився. Ідуть, ідуть, аж бачать — на дорозі стоїть старенька жінка, в хустці, вся біла.

— Це моя доля, — каже багатий.

А бідний питає:

— А де ж моя?

— А твоя далеко ще. Іди лісом, через гори, аж знайдеш.

Пішов бідний сам. Довго йшов, багато страждав. Нарешті натрапив на хатинку. Увійшов — а там бабуся сидить.

— Чого тобі, сину?

— Я шукаю свою долю.

— Ой, тяжка твоя доля, — каже бабуся. — Але я допоможу. Іди ось цим шляхом, побачиш камінь — під ним ключ, а далі знайдеш замок. Відчини — і дізнаєшся більше.

Пішов хлопець. Знайшов камінь, відкопав ключ, дійшов до старого замку. Відчинив — а там чудеса: сад золотий, вода джерельна, птахи співають.

І вийшла до нього дівчина — гарна-прегарна.

— Ти той, на кого я чекала, — каже. — Я — твоя доля.

І стала вона йому дружиною, і зажили вони щасливо. І все, чого не торкнеться — перетворюється на добро.

А багатий тим часом жив собі, як і жив. Його доля виявилася скупою, усе в нього віднімала. Прийшов до бідного просити допомоги.

— А пам’ятаєш, як сміявся з мене? — питає бідний.

Але пожаліла його дружина — дала йому грошей на нове життя.

І пішов багатий знову у світ — тепер уже з новим серцем.